Виступ Тімченка О.В. на круглому столі у ДСНС України

12 вересня 2014 р. з метою підвищення ефективності заходів, які спрямовані на психологічну допомогу внутрішньо переміщеним особам, у ДСНС України відбувся круглий стіл за участі керівництва Державної служби України з надзвичайних ситуацій, психологів ДСНС України, представників Адміністрації Президента України, центральних органів виконавчої влади, науковців та волонтерів. Фахівців-психологів Національного університету цивільного захисту України представив головний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії екстремальної та кризової психології доктор психологічних наук, професор Тімченко Олександр Володимирович.

Пропонуємо ознайомитися з його доповіддю та презентацією.

Мабуть ще недавно ніхто з нас і гадки не мав про те, що в Державній службі України з надзвичайних ситуацій ми будемо вирішувати питання, які стосуються долі тисяч людей, водночас ставшими постраждалими не внаслідок якоїсь аварії чи стихійного лиха, а внаслідок військового конфлікту, яким сьогодні охоплений схід України.
Ми вимушені сьогодні чесно зізнатися, що за роки незалежності нашої країни ми не стикалися з проблемами вимушених переселенців, військових полонених, сотен поранених та вбитих мирних громадян та військовослужбовців учасників антитерористичної операції. Ми з вами практично не маємо досвіду дій в таких умовах і через це, як то кажуть, прямо з коліс, опановуємо форми та методи роботи з людьми, які потребують нашої допомоги.
Через це може не всі наші дії сьогодні можна назвати вірними та адекватними викликам сьогодення. Тому висвітлення проблемних моментів, що постають на нашому шляху це не критика, не звинувачення когось із моїх колег, або керівництва у бездіяльності, а спроба знайти шляхи та засоби вирішення найгостріших питань надання дієвої психологічної допомоги тим, хто водночас лишився житла, рідних та близьких, а головне, - віри у справедливість.
Шановні колеги!
Психолог це не чарівник з чарівною паличкою, який може одним її помахом вирішити проблеми будь якої людини. Нерозуміння або небажання розуміти та чітко представляти функції психолога в процесі допомоги населенню постраждалих регіонів, може призвести до вихолощення самої ідеї допомоги конкретній людині з превалюванням лише за кількісними показниками для поліпшення звітності перед вищим керівництвом.
Наслідком цього може бути й те, що психологічним супроводом як з боку психологів, так і з боку інших фахівців можуть бути перенасичені одні переселенці, а інші (наприклад, яких було розселено у віддалених від міст районах) будуть відчувати її дефіцит. Це мабуть, перша, хоча й не найголовніша проблема в оптимізації процесу адаптації вимушених переселенців.
Для того, щоб більш предметно говорити про психологічну адаптацію, хоча правильніше було б казати все ж таки психічну адаптацію, треба перш за все визначитися, а що саме розуміється під цим процесом?
З метою підкреслення домінування тих чи інших компонентів у цілісній системі при здійсненні адаптації здебільшого виділяються такі її види: фізіологічна, психічна, соціально-психологічна, психофізіологічна та професійна адаптація.
Хочу підкреслити, що озвучені нами визначення різноманітних видів адаптації прийняті в усьому світі та практично використовуються усіма науками про Людину. Тому, у нас викликає, яко кажучи, деяке здивування щодо використання зовсім іншого за своїм устояним характером терміну «психологічна адаптація» в законодавстві нашої країни.
Дивним є й той факт, що термін «психологічна адаптація» використано вітчизняними законотворцями лише в одному документі Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовтня 2005 року.

Якщо співставити визначення терміну «психологічна адаптація», яке використовується в науці та в законодавстві нашої країни, можна побачити головну відмінність: наше суспільство, керуючись існуючими законами та іншими нормативно-правовими документами, знеособлює роботу з тими людьми, хто потребує прискіпливої уваги з боку професіоналів-психологів в межах розглядаємого сьогодні нами питання.

Ми, цитую: «пристосовуємо вимушених переселенців до існуючих у суспільстві вимог та критеріїв», замість того, щоб знов таки цитую: «дозволити людям задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значущі цілі»!

Хотілося б нагадати, що кожен користувач-практик підходить до термінології зі своїми прагматичними мірками, він прагне не тільки точності, а й автоматизму у володінні термінологічним апаратом. Нажаль, термінологічна плутанина в низці законодавчих та нормативних документів, що регламентують діяльність людини в умовах підвищеного ризику для життя, завжди призводить до їх неадекватного трактування.

Саме в термінологічній плутанині і закладена найголовніша помилка держави в організації допомоги вимушеним переселенцям? Суспільство (я не кажу про волонтерів та психологів ДСНС, я кажу саме про державні інституції) прагне пристосувати переселенців до існуючої дійсності, забуваючи про те, що саме держава повинна прагнути задовольнити їх актуальні потреби, такі як потреба у їжі, домівці, а головне, - у безпеці!
Зруйнований звичний життєвий устрій, дезорганізація, дезорієнтація, втрата почуття безпеки, впевненості в собі, в майбутньому викликає у людини страх смерті.
Переживши жахіття збройного протистояння, втративши не тільки щось матеріальне, а і впевненість у майбутньому, люди вимушені тікати з малої батьківщини, аби зберегти найдорогоцінніше - своє життя та життя своїх рідних і близьких.
Отже, на «виході» ми маємо дійсно психологічно травмовану особистість, яка не знає, що її очікує, на що їй сподіватися та як діяти далі.
Беручи все це до уваги, ми можемо сказати, що абсолютно всі переселенці потребують психологічної допомоги на етапі переїзду до нового місця проживання.
Але чи однакову допомогу слід усім надавати?! Ми переконані, що НІ.
Така відповідь лежить у площині проведення розподілу вимушених переселенців на категорії постраждалих за допомогою визначення сутності перенесених ними втрат та ступеню їх психічної травматизації.
Ми пропонуємо наступну градацію:
1)покинув зону АТО заздалегідь, з речами, документами тощо - потребує тільки соціальної допомоги (розселення, документи, працевлаштування);
2)покинув зону АТО поспіхом, не все вдалося з речей забрати, попали під обстріли -матеріальна допомога, психологічна (скоріше групова форма - дебрифінг);
3)попав під обстріли, житло зруйновано частково або повністю;
4)досить тривалий час перебував в зоні військових дій;
5)є поранення, або поранень зазнали хтось з членів родини;
6)був факт загибелі близької людини в зоні проведення АТО;
хтось з членів родини залишився в зоні АТО.
Пункти 1-3 будуть характеризувати людей, у яких у майбутньому можна прогнозувати успішне проходження процесу психологічної адаптації.
Пункти 4-7 характеризують людей, які потребують особливої (посиленої) психологічної уваги з боку психологів. Говорити про успішність проходження ними процесу психологічної адаптації до нових умов життєдіяльності треба дуже і дуже обережно.
Таким чином, обов’язковим заходом повинна стати попередня диференціація переселенців на групи або категорії постраждалих, основним критерієм для якої буде характер перенесених людиною втрат.
Саме на цьому етапі повинні працювати психологи ДСНС, визначаючи приналежність кожного переселенця до тієї чи іншої категорії.
Спираючись на отримані дані у подальшому можливо прогностично вірно будуватистратегію надання психологічної допомоги: в одному випадку ми будемо допомагати успішному проходженню людиною процесу психологічної адаптації до нових умов життєдіяльності, в іншому – будемо працювати з людиною в межах реабілітаційного і тільки потім, - адаптаційного процесу.
Наш особистий багаторічний досвід роботи з різноманітними категоріями постраждалого населення дозволяє констатувати, що одним постраждалим вистачає лише соціальної підтримки – і тут ми можемо говорити про позитивну адаптацію до нових умов життєдіяльності, а інші, хто зазнав важких втрат, будуть потребувати тривалої психологічної реабілітації (де ми будемо спостерігати досить виразний процес переживання втрат та процес «проживання» горя).
Отже у першому випадку, головною допомогою стає виключно соціальна підтримка, реалізація якої у подальшому можевиключити потребу у психологічній допомозі під час проходження процесу адаптації людини до нових умов життєдіяльності.
Однак, застерігаємо, - у такому випадку ми не гарантуємо, що людина, яка не знає де вона буде жити, що вона буде їсти та чи буде вона у безпеці, будеадекватносприймати дії психолога.
Шановні колеги!
Доки основні потреби людини не будуть задоволені, говорити про смисл життя з нею не має сенсу. Розуміння цього приводить нас ще до одного важливого, з точки зору організації роботи психологів, висновку: керівникам усіх рівнів очікувати ефективності від роботи психологів на залізничних та авто-вокзалах під час зустрічі вимушених переселенців не треба.А тому і залучати екстремальних психологів до цієї роботи немає ніякого сенсу.
Використання психологів буде максимально ефективним під час супроводженнявимушених переселенців до місця тимчасового розселення та на етапі перебування їх у транзитних пунктах.
У другом випадку ми повинні говорити про наданняневідкладноїпсихологічної допомоги постраждалій людині. У випадку її неотримання проходження процесу адаптації цією людиною стане неможливим.
Таким чином, вимушені переселенці, які відносяться до виділеної нами 1-ї групи постраждалих, вже самі по собі матимуть мотивацію «жити далі», долати труднощі, на щось розраховувати – (а тому, таким переселенцям буде достатньо проведення заходів в межах соціально-психологічної стимуляції до активності, координації дій, інформуванні тощо).
Переселенці, які відносяться до виділеної нами 2-ї групи постраждалих, втративши сенс життя, розчарувавшись у всіх і вся, втрачають бажання самостійно долати труднощі. Таких людей відрізнятиме пасивна позиція, страх майбутнього, актуалізація минулого, байдужість до усього, що з нею відбувається, а подекуди можуть виникати і суїцидальні думки.
Вищезазначені риси в поведінці вимушених переселенців ми можемо назвати своєрідними маркерами, на які психологам вкрай необхідно звертати увагу, особливо під час проведення корекційно-реабілітаційних заходів.
Крім диференціації вимушених переселенців за характером та ступенем їх психічної травматизації, ми повинні враховувати ікатегорію постраждалих: хто перед нами, - дитина, людина похилого віку, жінка або чоловік. Це також слід брати до уваги при організації психологічної роботи.
Не маючи часу на докладний розгляд особливостей організації роботи з різними категоріями вимушених переселенців, все ж таки відмічу, що науковцями науково-дослідної лабораторії екстремальної та кризової психології Національного університету цивільного захисту України на сьогодні розроблені новітні підходи щодо організації психологічної допомоги постраждалим мешканцям Донецької, Луганської областей та АРК та вперше в історії вітчизняної психологічної науки визначено: Види втрат та їх вплив на вимушених переселенців;
Особливості переживання постраждалими втрати житла внаслідок ситуації, що склалася в Донецькій та Луганській областях;
Основні поведінкові реакції жінок, які втратили чоловіка;
Основні поведінкові реакції чоловіків, які втратили дружину;
Основні поведінкові реакції літних людей, які втратили дружину або чоловіка;
Особливості поведінки постраждалих, які пережили втрату дитини;
Основні типи реагування постраждалими на втрату в умовах АТО та їх психологічний аналіз.
Відмітимо, що таку інформацію бажано збирати психологам ще на етапі перебування переселенців у транзитних пунктах. Далі вона може бути оформлена у вигляді супровідного листка або картки на переселенця, та передана до місця, де людина вирішить залишитися. Вже у кінцевому пункті ця інформація може бути надана фахівцям-психологам державних та недержавних організацій на місцях.
Зібравши данні щодо кожної конкретної людини, психологи повинні визначитися з порядком дій стосовно надання постраждалому того чи іншого виду допомоги. Ось тут актуалізується ще одна проблема –проблема організації взаємодії фахівців різних міністерств та відомств, які задіяні в цьому процесі.
Вирішення даної проблеми, ми вбачаємо в розробці системи чіткої взаємодії як по вертикалі, так і по горизонталі, всіх організацій, об’єднань, підрозділів і служб, які так чи інакше задіяні в наданні психологічної допомоги вимушеним переселенцям. Необхідно тільки визначитися з координуючим надання психологічної допомоги органом та запропонувати алгоритм співпраці фахівців-психологів державних та недержавних організацій.
 
Хотілося б нагадати, що єдиною державною структурою, на яку покладено психологічний захист населення в умовах надзвичайної ситуації (підкреслюю, - в умовах надзвичайної ситуації) є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.
Саме психологи Служби порятунку навчені і готові надавати екстрену психологічну допомогу постраждалим та родичам загиблих в осередку лиха, а, при необхідності, і рятувальникам та іншим фахівцям, задіяним у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.
Другим ешелоном в міжвідомчій взаємодії повинні залучатися наші колеги-психологи інших міністерств та відомств, які так би мовити прийматимуть від нас естафету на етапі виходу постраждалої людини з небезпечної зони.
Стосовно психологів ДСНС України. Їх місце в загальній психологічній роботі з переселенцями, - це робота у транзитних пунктах з тими людьми, які входять до виділеної нами 2-ї групи постраждалих.
Психологи ДСНС повинні першими розпочинати та закінчувати роботу в межахпервинної(іншими словами, - термінової, але не досконалої) психологічної адаптації переселенців на етапі виходу останніх з території АТО та передавати для подальшого психологічного супроводу психологам інших державних та приватних організацій.
Подальшу координацію щодо взаємодії вимушених переселенців та практичних психологів повинні здійснювати фахівці, які підпорядковуються Міністерству соціальної політики. Адже саме на їх плечі лягають проблеми, які напряму стосуються, говорячи психологічною мовою, задоволенню основних або базових потреб постраждалої людини. Для цього, по суті і створено дане міністерство.
І остання проблема, яку я хотів би сьогодні висвітлити у своєму виступі – проблема фахової не готовності фахівця-психолога працювати з такими людьми.
Спираючись на досвід роботи з постраждалими від різноманітних надзвичайних ситуацій, можу стверджувати, що у випадку залучення цивільних психологів до надання допомоги такій категорії людей, кожен другий наш колега нажаль виявляється до цього м’яко кажучи не зовсім готовим, адже використовує звичні шаблонні «академічні» підходи та методи роботи, що є абсолютно не прийнятними для роботи в умовах НС.
Іншими словами психологи, на яких покладається робота з надання психологічної допомоги вимушеним переселенцям, обов’язково повинні мати не тільки класичну психологічну освіту, а і як мінімум, володіти азами екстремальної та кризової психології, знати особливості перебігу та динаміки психічного стану людини, яка пережила психотравмуючу подію.
Я з відповідальністю заявляю, що Національний університет цивільного захисту України - єдиний до речі вітчизняний вищий навчальний заклад, який пройшов ліцензування та має право готувати фахівців за напрямком екстремальна та кризова психологія, - готовий сьогодні розпочати при відповідних домовленостях підготовку, а точніше перепідготовку фахівців-психологів, які залучатимуться до роботи з вимушеними переселенцями.
Усіма напрацюваннями, які доречи дуже високо оцінені нашими європейськими колегами (лише скажу, що фахівці лабораторії є асоційованими членами Європейського товариства травматичного стресу), ми готові ділитись, тому що упевнені, що усі ці знання можуть і повинні бути використані для надання ефективної, я підкреслюю,ефективної допомоги вимушеним переселенцям та для забезпечення успішного проходження ними психологічної адаптації до змінених умов життєдіяльності.
 
Дякую за увагу і бажаю усім якомога менше різноманітних надзвичайних ситуацій.
 

 

Ключові слова: