​Міжнародні реабілітаційні програми потерпілим від крупномасштабних критичних інцидентів

Практично щодня через засоби масової інформації до кожного з нас доходять відомості про стихійні лиха, військово-політичні і соціальні конфлікти, аварії і катастрофи на транспорті, промислових підприємствах та ін. Ці явища на сьогоднішній день стали носити закономірний характер, сприймаються як «щось звичайне», пов'язане взагалі з порушенням рівноваги співвідношень між людиною і навколишнім його середовищем.

В останні роки перед психологічною наукою  зросли проблеми, пов'язані з різними аспектами наслідків від різноманітних критичних інцидентів, які впливають на соматичне та психічне здоров'я потерпілих. В результаті спеціалізованих досліджень під керівництвом ООН встановлено, що серед усіх великомасштабних критичних інцидентів ХХ сторіччя більш 40 % їх відбулося саме в період 80 - 90 рр. У дев'яності роки в рамках ООН все більше вчених почали займатися дослідженнями психологічних проблем стихійного лиха, катастроф, міжнаціональних конфліктів і багатьох інших крупномасштабних критичних інцидентів.

Розуміння наслідків крупномасштабних критичних інцидентів вимагає поступового розвитку міжнародних програм допомоги потерпілим. Поява останнім часом значної кількості різноманітних катастроф техногенного і природного характеру призводить до того, що велика кількість людей опиняється в ролі постраждалих. Все більше місце займають Міжнародні реабілітаційні програми для постраждалих від наслідків критичних інцидентів із залученням фахівців з різних країн.

Аналіз існуючих Міжнародних реабілітаційних програм дає можливість узагальнити основні напрямки їх розробки і деякі недоліки. Міжнародні реабілітаційні програми (МРП) - це спеціально розроблені програми надання допомоги потерпілим від крупномасштабних критичних інцидентів, які включають в себе різні види і форми допомоги (гуманітарно - матеріальне; дослідницько - епідеміологічне; медичне; психологічне; виховно - педагогічне). Дані програми розробляються фахівцями однієї або декількох країн і застосовуються на території потерпілої країни, або за її межами.

Звичайно фахівцями - розробниками враховується як національний досвід, так і досвід міжнародного наукового співтовариства. Але, як показує проведений аналіз існуючих програм, в більшості випадків не приділяється належної уваги питанням впливу крупномасштабних критичних інцидентів на психіку постраждалих, що призводить до деякої “однобічності” в організації надання їм допомоги.

Психологічний термін, який більш адекватно узагальнює психотравмуючий характер бід і катастроф, має назву - «крупномасштабний критичний інцидент» (ККІ). Він є причиною порушення нормативного коридору життєвого шляху людини та її оточення. Ці порушення можуть бути у вигляді психофізіологічної і психосоціальної форм, які відбиваються на індивідуально - особистісному, окремо - груповому і суспільному рівні: боязнь, паніка, тривожність, депресія, небажання жити на потерпілих територіях. ККІ розвивається поетапно в три основних етапи: до- критичний, критичний і пост- критичний.

Треба зазначити, що техногенні аварії та катастрофи складають 70-80 % всіх відомих надзвичайних ситуацій. Стихійне лихо і катастрофи мають свою специфіку з психологічної точки зору:

  • відмінності від інших видів кризових і екстремальних ситуацій за своїми індивідуальними і соціальними реакціями;
  • присутність типових і нетипових психологічних реакцій внаслідок стихійного лиха і катастроф;
  • специфічність професійної допомоги постраждалим і рятувальникам.

У пост- критичному етапі звичайно у постраждалих розвивається «комплекс жертви», який часто пов'язаний з конкретним ККІ (Хіросіма, Нагасакі, Чорнобиль, Гоаянія та ін.). Це проявляється у вигляді зміни суб'єктивного світовідчування і процесу реадаптації у постраждалих. Серед багатьох причин цього виділяється «пресинг» психосоціального впливу від ККІ. Цей «пресинг» може викликати масову мобілізацію на розв'язання проблем, що виникли,  або порушення психічного здоров'я у постраждалих. Все це в свою чергу викликає необхідність надання їм кваліфікованої допомоги.

Результати досліджень зарубіжних психологів свідчать, що приблизно 80 % постраждалих від наслідків різноманітних крупномасштабних критичних інцидентів здійснюють нормальну життєдіяльність - ведуть звичайний спосіб життя, не потребують спеціалізованій допомоги. Ці 80 % черпають позитивний досвід у сім'ї, у школі, знаходять джерело самовстановлення «усередині себе». Цей феномен називають «пальто помочі».

Але вже через три місяця або півроку після крупномасштабного критичного інциденту в 20 % осіб, що не мають ніякої серйозної підтримки, виникають ті або інші психотравматичні реакції від наслідків ККІ в різних сферах життєдіяльності (когнитивна, афективна, психосоціальна, соціально-психологічна і т.п.). Виявляються на психосоматических сферах життя в цих людей, але не тільки коли одержують реальне соматическое вплив від визначеного критичного інциденту.

Комплекс впливів наслідків ККІ на постраждалих викликає у них психологічне новоутворення у вигляді «психологічного культурального шоку» (ПКШ). Це новоутворення визначається як несподіване прогресуюче погіршення загального психічного стану у значної частини членів даного суспільства. ПКШ протікає в фазовий формі. У першій фазі - «еректильній», потерпілі збуджені, ейфоричні, не здатні усвідомлювати важкості свого стану і отриманих від критичного інциденту психологічних ушкоджень. Основним процесом цієї фази є збудження. Друга, так звана «торпідна», фаза характеризується загальмованим, апатичним станом потерпілого, який ще не здатний адекватно і швидко реагувати на ситуацію, яка виникла.  Основоположний процес цієї фази - гальмування. Третя фаза, «екзистенціальна», виникає внаслідок загрози існування потерпілого і його оточення, і характеризується  невизначеною рівновагою між збудженням і гальмуванням.

Звичайно у постраждалих даний критичний інцидент є для них точкою відліку всіх своїх проблем, які зв'язуються ними безпосередньо з ККІ. У більшості постраждалих укладається стереотипне мислення про те, що існує пряма залежність між наслідками крупномасштабних критичних інцидентів і появою таких проблем. Так ними розуміються зміни і погіршення стану свого здоров'я і негативний вплив на їхнє оточення. Таке явище позначене як «первинний психологічний культуральний шок» (ППКШ).

Сукупність психотравмуючих реакцій, викликаних з суб'єктивної точки зору потерпілих не ККІ, а подальшими новими умовами життєдіяльності, визначено як «вторинний психологічний культуральний шок» (ВПКШ). Одним з проявів ВПКШ можна вважати наступне. Постраждалими від наслідків Чорнобильської катастрофи вважають себе діти, які народилися після цього ККІ. Все їх оточення говорить їм про те, що вони не такі, що вони “чорнобильці”, “радіаційні” та ін. Ці постраждалі (які знаходяться під впливом ВПКШ) відрізняються від інших тим, що вони самі шукають в себе захворювання, їх треба запевняти у відсутності того чи іншого захворювання, або у відсутності зв’язку захворювання (чи просто погіршення загального стану) з наслідками аварії на ЧАЕС.

Нами були проаналізовані слідуючи  крупномасштабні критичні інциденти та їх наслідки:

  • виверження вулкана «Невадо дель Руіс», м. Армеро (Колумбія) у 1985 р.;  м. Армеро дель Руіс, Колумбія, 1986 р.; острів Монтсеррат, 1997 р.
  • землетруси у Вірменії, 1988 р.; Західної Умбрії (Італія), 1997 р.; у Туреччині, 1999 р.
  • значні радіологічні інциденти: наслідки від атомного бомбардування міст Хіросіми і Нагасакі; аварії в Трі-Майл-Айленд (США); Чорнобильської катастрофи, 1986 р.; інциденту у місті Сан Сальвадор; у місті Гоаянія (Бразилія), 1987 р.

Аналіз міжнародного досвіду дозволяє встановити, що ті ж самі крупномасштабні критичні інциденти стають причиною зовсім різних реакцій у представників різних культур. Це викликане тим, що для одних культур ця психотравмуюча подія є несподіваною, а для інших - «звичайною». У другому випадку більшість членів суспільства більш підготовлена до ситуацій і подій надзвичайного характеру. Яскравим прикладом є виверження вулкану на острові Монтсеррат. Населення, яке існує під постійною загрозою виверження, зазнає мінімальний психотравмуючий вплив цією подією, чого не можна сказати про туристів і гостей, які опинились на острові під час виверження вулкану.

Цей феномен позначено психологами, які розробляють міжнародні реабілітаційні програми для постраждалих, як «культурний історичний тренінг» (КІТ). Наприклад, постраждалі від радіологічного інциденту у м. Гоаянії після ККІ раптово стали знаходити у себе всі прояви тих захворювань, про які вони чули або бачили по телебаченню у постраждалих від Чорнобильської трагедії.

Світовий досвід надання психологічної допомоги постраждалим від наслідків ККІ говорить про те, що реабілітація повинна носити комплексний характер. Досягнути комплексності можливо застосуванням інтенсивно - керованої інтерактивної моделі організації психологічної допомоги. Ця модель була розроблена й успішно використовується кубинськими спеціалістами надання психологічної допомоги у рамках міжнародних реабілітаційних програм. Під цією моделлю розуміється повноцінне, цілісне, рівноправне активне підключення психологічних реабілітаційних програм в роботу у всіх структурах МРП. Інтенсивність викликана обмеженим часом для проведення реабілітаційних заходів, і полягає в прагненні до постійного, безперервного взаємообміну і взаємовідношенню між цими заходами. Допомога повинна мати і динамічний характер і постійно розвиватися.

З метою управління реабілітаційним процесом він повинен носити інтерактивний характер, який виявляється у взаємних відносинах між потерпілим і реабілітатором, який надає психологічну допомогою. Ведучим принципом психореабілітаційної роботи в рамках цієї моделі вважається принцип «амортизації». Це дозволить в самому найближчому часі і адекватній формі отримати відновлення нормального образу життя в потерпілому суспільстві. Розроблена модель психологічної допомоги враховує процес формування ПКШ з метою його контролю і досягнення благополучної психосоціальної адаптації постраждалих.

Дана модель передбачає розвиток двох напрямів психологічної реабілітації: психологічна підтримка постраждалих і цілеспрямована психологічна допомога постраждалим з різними захворюваннями.

Література:

  1. Perez Alvarez, M.: Medicina, Psicologia de la Salud y Psicologia Clinica. En, Rev. De Psicologia de la Salud. Vol 3(1) 1996. Pp.55-92.
  2. Santacreu, J.: Psicologia Clinica y Psicologia de la Salud: marcos teoricos y modelos. En, Rev. De Psicologia de la Salud. Vol 3(1) 1991. Pp.3-21.
  3. Rodriguez Marin, J.: Health Psychology applied psychology: an international review. Vol 43(2). 1995; pp.213-330.
  4. Bayes, R.; Marin, B.: La Psicologia de la Salud en Espana y America Latina. Ponencia Central en el area » Psicologia de la Salud ». Libro de Ponencias del Congreso Iberoamericano de Psicologia, 1992. Madrid. Espana. Pp.60-64.
  5. Grau Abalo, J.: La Psicologia de la Salud a las puertas del Siglo XXI. Proyecciones en America Latina. En, Materiales de la Conferencia  Inaugural de la I Reunion Regional de Psicologia de la Salud. Guardalajara, Mexico. Folleto. 1995.
  6. Matarazzo, J.: Behavioral health and behavioral medicine: frontiers for a new health psychology. In, Am. Psychologist; Vol.35, 1980. Pp807-817.
  7. Programa de Desarrollo 2000. Psicologia de la Salud. Ministerio de Salud Publica, La Habana. Cuba.1997.

автор - Христенко В.Є.

Ключові слова: